Пустота... безкінечність... темінь... її відвічні супутниці. Завжди приносить із собою прохолоду, таку необхідну, оживляючу, відновлюючу... змішуючись з невагомими, невидимими для неозброєного ока, пилиночками води... якась таємнича і навіть часом важкувата, але таки приємна... ця особлива, невимовна атмосфера ночі... тиша, чи ні? надто багато звуків у ній. Невловимих, їх неможливо описати словами, але вони є, завжди присутні... це шорохкотіння повітря, шепіт листя (чи гілля), мовчання трави, ну і звичайно,птахи... делекий, чистий звук їх мотивів, таких одноманітних на перший погляд і таких різноманітних у совїй основі... тиша...
рівномірність, монотонність, музика... Навпевно все таки перш за все це таки музика - дощ, кожна крапля має свою мелодію, несе всій настрій, а разом, ці незліченні мільярди частинок водиутворюють цілу симфонію, багатоголосну, багатоінструмантальну, невимовно різноманітну і в той же час монотоннну... наче колискова, яка ніколи не міняє свого мотиву, але завжди звучить приємно і завжди допомагає заснути, поринути у свою підсвідомість, свої мрії, свої бажання... дістати з найглибших кутків свого "я" щось цікаве, щось, чого ніколи не дістаєш... наче книга, яка завжди в тебе є і була на найвищій полиці, але яку ніколи не читаєш. Деколи це дуже корисно... Здається сама природа тобі це підсказала, допомогла осмислити, щось згадати, щось здогадатись... І все таки самотність... неможливо бути з природою і одночано з кимось... нажаль люди потребують уваги і сконцентруватись важко, хоча впринцмпі можливо...
Все атки дощ навіває... спогади, роздуми, мрії... неіснуючий світ, який існує і підсвідомості кожного прокинається, пробуджується і живе... своїм найповнішим життям, у всіх його аспектах... дивись! дивись і спостерігай за усіма, за усім хтощо в ньому є! це дзеркало - дзеркало душі, яке надто легко побити і так важко усвідомити, прийняти... бачиш себе, поведінку, риси, друзів, вчинки, правду, допомогу, брехню, любов, образи, негаразди, щасливі миті, рідних, мрії, близьких майбутнє... усе переплітаєтся, звивається у невагомі, неіснуючі сіті, наче макраме з безлічі ниток і найскладнішою технікою, яку головою осмислити надто важко, щоб вивчити, але руки роблять як відчуваютє душа, як... дощ, який крім свого звучання, дарує художнє мистецтво, вимальовує надзвичайні узори в повітрі, які хоч і складаються з прямих ліній, мають в цьому свою оригінальність, неповторність, свій стиль, який повторити надто важко пензлем, неможливо уявити окремо від тієї симфонії, яку він при цьому виконує...вони нерозривні, з"єднані у цій такій простій на перший погляд і у той же час такій складній речовині... скільки усього у ній...
запах... жоден, жоден парфюмер не зробить такий... сира земля, прибита пилюка, волога зелень, змочений асфальт і ще, ще, ще неймовірна кількість різних дрібничок, а головне свіжість, повітря, води, землі, усього що до того спало, томилось перебуало у певній прострації, перероджується, виглядає поновому, має інше звучання, іншу натуру. ТОчніше кажучи, натура залишається та сама, а от її прояв... відкривається новий аспект, нова сторона усього, чого до того побачити було неможливо, нереально, складно...
Дощ все таки відкриває... допомагає відкритись собі, побачити щось нове, цікаві нюанси того, що здавалось би вже знаєш напам"ять. Неможливо залишиться сторонінм спостерігачем дійства, яке приносять із собою темні, важкі хмари... Дощ завжди викликає емоції в когось позитивні, в когось негативні, але ігнорувати його не можна... просто неможливо.
А дощ вночі...
рівномірність, монотонність, музика... Навпевно все таки перш за все це таки музика - дощ, кожна крапля має свою мелодію, несе всій настрій, а разом, ці незліченні мільярди частинок водиутворюють цілу симфонію, багатоголосну, багатоінструмантальну, невимовно різноманітну і в той же час монотоннну... наче колискова, яка ніколи не міняє свого мотиву, але завжди звучить приємно і завжди допомагає заснути, поринути у свою підсвідомість, свої мрії, свої бажання... дістати з найглибших кутків свого "я" щось цікаве, щось, чого ніколи не дістаєш... наче книга, яка завжди в тебе є і була на найвищій полиці, але яку ніколи не читаєш. Деколи це дуже корисно... Здається сама природа тобі це підсказала, допомогла осмислити, щось згадати, щось здогадатись... І все таки самотність... неможливо бути з природою і одночано з кимось... нажаль люди потребують уваги і сконцентруватись важко, хоча впринцмпі можливо...
Все атки дощ навіває... спогади, роздуми, мрії... неіснуючий світ, який існує і підсвідомості кожного прокинається, пробуджується і живе... своїм найповнішим життям, у всіх його аспектах... дивись! дивись і спостерігай за усіма, за усім хтощо в ньому є! це дзеркало - дзеркало душі, яке надто легко побити і так важко усвідомити, прийняти... бачиш себе, поведінку, риси, друзів, вчинки, правду, допомогу, брехню, любов, образи, негаразди, щасливі миті, рідних, мрії, близьких майбутнє... усе переплітаєтся, звивається у невагомі, неіснуючі сіті, наче макраме з безлічі ниток і найскладнішою технікою, яку головою осмислити надто важко, щоб вивчити, але руки роблять як відчуваютє душа, як... дощ, який крім свого звучання, дарує художнє мистецтво, вимальовує надзвичайні узори в повітрі, які хоч і складаються з прямих ліній, мають в цьому свою оригінальність, неповторність, свій стиль, який повторити надто важко пензлем, неможливо уявити окремо від тієї симфонії, яку він при цьому виконує...вони нерозривні, з"єднані у цій такій простій на перший погляд і у той же час такій складній речовині... скільки усього у ній...
запах... жоден, жоден парфюмер не зробить такий... сира земля, прибита пилюка, волога зелень, змочений асфальт і ще, ще, ще неймовірна кількість різних дрібничок, а головне свіжість, повітря, води, землі, усього що до того спало, томилось перебуало у певній прострації, перероджується, виглядає поновому, має інше звучання, іншу натуру. ТОчніше кажучи, натура залишається та сама, а от її прояв... відкривається новий аспект, нова сторона усього, чого до того побачити було неможливо, нереально, складно...
Дощ все таки відкриває... допомагає відкритись собі, побачити щось нове, цікаві нюанси того, що здавалось би вже знаєш напам"ять. Неможливо залишиться сторонінм спостерігачем дійства, яке приносять із собою темні, важкі хмари... Дощ завжди викликає емоції в когось позитивні, в когось негативні, але ігнорувати його не можна... просто неможливо.
А дощ вночі...
0 коммент.:
Отправить комментарий